Стрітення

У народній уяві Стрітення (15 лютого) – це свято зустрічі Зими з Літом. Зима колись вважалася старою бабою в полатаному кожушку, приношених шкарбанах та дірявій хустині, поточеній мишами. А Літо — гарною, рум’яною дівчиною.

На Стрітення Зима одягає сім кожухів, а Літо з’являється у самій сорочці. І тоді вони змагаються хто кого переможе.

- Помагай Біг тобі, Зимо.

- Дай, Боже, здоров’я, – відповідає Зима.

- Бач, Зимо, – каже Літо, – що я наробило і напрацювало – ти поїла і попила.

На Стрітення Зима лютує, бо відчуває, що слабне. Уже через місяць прийде перше літнє тепло і Весна вступить у свої законні права.

Корені цього свята уходять у сиву давнину. За язичницьких часів Стрітення називалося іще як Стрічення, Стріщення, Громниці, Зимобор. Головним дійством у цей день зустрічі двох стихій було освячення вогню і води.
Освячення вогню трансформувалося з прийняттям християнства у освячення свічок, які називали громничними. Освячували їх у церкві після освячення води, там же запалювали і несли до хати.
Протягом року зберігали такі свічки на покуті, або ж вплітали у дідухи. Такі свічки, за повір’ями, мають виняткову силу і оберігають оселю від бурі, зливи чи смерчу, ниву – від бурелому чи граду, а членів родини – від “злого ока” та хвороб.
Також у цей день святять воду. Стрітенську воду збирали з бурульок і додавали до звичайної води, за повір’ями – така вода цілюща і лікує від багатьох напастей.